Заступник командира батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава» загинув 26 лютого 2022 – його автомобіль, в якому він їхав разом з напарником, розстріляли неподалік контрольно-пропускного пункту однієї з військових частин у Полтаві. Це сталося дорогою до вогневої точки оборони на початку повномасштабного протистояння України агресії російських окупантів.

Від отриманих вогнепальних поранень 37-річний Олександр та його колега Володимир Володін загинули на місці. Товаришів по службі поховали поруч, на Алеї Героїв Центрального міського кладовища.

Майор поліції Білаш захищав Україну від початку  війни на Донбасі  у 2014 році : спочатку у складі зведених міліцейських загонів, потім –  батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава». Він відійшов у вічність після 15 відряджень до зони АТО та операції Об’єднаних сил, з яких завжди повертався цілим та неушкодженим.

Командир батальйону «Полтава» Дмитро Хміль згадує  свого заступника та вірного друга, як дуже позитивну людину, гарного сім’янина.  У найважчій ситуації в оточенні поблизу Дебальцевого Олександр проявив свої найкращі якості: «Він підтримав хлопців після перших на їх досвіді масованих обстрілів,  знайшов потрібні слова, щоб підбадьорити їх».

Олександр народився 12 грудня 1984 року у селі Градизьк Глобинського району Полтавщини. Там же пройшли його дитячі та юнацькі роки. Узяв до рук зброю, щоби захищати незалежність та цілісність України, після майже 13 років служби в органах внутрішніх справ. Після навчання у  Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ до листопада 2015 року працював на посадах превентивного напряму діяльності в різних територіальних підрозділах міліції Управління МВС України в Полтавській області, а потім уже Головного управління Національної поліції Полтавщини.

У вересні 2017-го приєднався до команди батальйону патрульної служби поліції особливого призначення обласної поліції. За понад 4 роки сумлінної служби у підрозділі, завдяки особистим якостям та професіоналізму, Олександр Білаш став заступником командира БПСПОП «Полтава». Підполковник поліції Дмитро Хміль згадує, як познайомився з Олександром у 2015 році в шахті Вільховатська під час відрядження в АТО у складі зведеного загону. Тоді обидва правоохоронці працювали в різних підрозділах. Їм довелося нести службу разом зі 128-ю окремою гірськопіхотною бригадою та одночасно з правоохоронними функціями виконувати бойові завдання. Зокрема не підпустити ворога до українських захисних споруджень та самохідних артилерійських установок, які прикривали позиції. Окрім того, вони патрулювали населений пункт Вільховатка та працювали над виявленням коригувальників, які збирали інформацію про розташування військ і переміщення техніки.

Зі слів Дмитра Хміля, ніхто з правоохоронців тоді навіть і не думав, що можна не повернутися… А потім прийшло чітке усвідомлення, що таке смертельна небезпека: коли товаришам судилося вийти з оточення у місті Дебальцеве Донецької області: «Нас обстрілювали зі всіх видів озброєння: танків, артилерії, Градів, стрілецької зброї».

Минувши небезпечну ділянку, 34 працівники міліції знову опинилися під масованими обстрілами, біля села Логвинове в Бахмутському районі Донецької області, між Дебальцевим та Бахмутом, де ворог застосував всі наявні види зброї: від стрілецької до бронетехніки. Тоді Олександр знайшов потрібні слова для своїх побратимів, щоб підтримати, підбадьорити зарядити оптимізмом та зміцнити віру у перемогу України.

А за три доби була вже дорога додому… Наступна зустріч майбутніх друзів відбулася вже у батальйоні, у 2018-му році, коли вони були заступниками командирів різних рот. І кілька років підряд офіцери бачилися лише під час ротацій, в середньому раз на кілька місяців. У серці Дмитра Олександр назавжди залишиться позитивною, доброю людиною, правдолюбом, з прекрасним голосом. Він співав рідко, але неймовірно душевно. Олександр був гарним сім’янином: обожнював маленького сина та дружину. Заради них, заради їх мирного життя й добробуту на рідній землі Олександр Білаш і ризикував своїм життям.

Війна безжально забирає найкращих. Пам'ять про загиблого бойового офіцера, патріота України назавжди в наших серцях.

Інспектор-снайпер взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава» Головного управління Національної поліції в Полтавській області, загинув 26 лютого 2022 року в Полтаві, на шляху до вогневої точки оборони. За пів кілометра від контрольно-пропускного пункту однієї з військових частин був розстріляний автомобіль, в якому знаходилися 52-річний лейтенант Володін та його колега Олександр Білаш. Вогнепальні поранення, які отримали правоохоронці, виявилися смертельними… Побратимів поховали поруч, на Алеї Героїв Центрального міського кладовища.

Володимир Володін захищав свою сім’ю та рідну землю від ворожої агресії з 2014 року: спочатку на посаді міліціонера роти патрульної служби міліції особливого призначення «Полтава», потім – поліцейського батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Останні пів року лейтенант  Володін  був снайпером.

Володимир народився 18 березня 1969 року в Грузії, у місті Руставі. До початку 90-х навчався, отримав технічну спеціальність та працював у Тбілісі. Однак свою долю навіки пов’язав з Україною та захистом її свободи та незалежності… Його друг і колега, старший сержант батальйону «Полтава» Олександр Іванішак, згадує Володимира, як  позитивного, веселого та чуйного до чужого лиха, здатного підібрати слушні слова у будь-якій ситуації…

Їх дружба розпочалася у 2014-му році після Майдану. У перші ж дні загострення ситуації на Донбасі разом прийшли до управління міліції Полтавщини, щоб вступити до лав добровольчого батальйону, сформованого для несення служби в зоні проведення антитерористичної  операції. І вже за кілька місяців після фахової підготовки пліч-о-пліч виконували службові та бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, як у складі батальйону, так і зведених міліцейських загонів.

Найбільше старшому сержантові поліції запам’яталася їх перша ротація у серпні 2014 року, коли вони з Володимиром були відряджені для надання підтримки десантникам 25-ї окремої бригади ЗСУ до селища Нижньої Кринки Донецької області. До пункту дислокації бійцям батальйону «Полтава» довелося прориватися крізь ворожі засідки та мінометні черги. Далі було ще складніше: вивезти близько 10 поранених військових під обстрілами з систем залпового вогню «Град». І їм це вдалося! Без прикриття, на неброньованих автомобілях, на швидкості щонайменше 100 км/год замінованими польовими дорогами, а головне –  без втрат. Залишивши поранених у безпечному місці, бійці завантажили автомобілі харчами з питною водою і тим же маршрутом, під черговою канонадою обстрілів, повернулися до своїх позицій у Нижній Кринці, де на них майже три доби з надією чекав загін. У цей же період Володимирові довелося двічі вивозити на автомобілі з-під мінометних обстрілів дітей із села Широкине Донецької області. А також доставляти паливо та боєкомплект бійцям полку «АЗОВ» до Маріуполя, не зважаючи на чималу загрозу для його життя та здоров’я. Загалом тоді, під постійними обстрілами, правоохоронці виконували поставлені командуванням задачі впродовж місяця. З розповідей колег, Володимир був універсальним бійцем. Лейтенант поліції чітко та професійно діяв в екстремальних ситуаціях. Мав унікальні стрілецькі здібності, а також навички сапера, що не раз допомагали влаштовувати пастки для сепаратистів на Донбасі. Так, у листопаді 2014-го, Володимир Володін вирахував жінку-снайпера, яка нещадно вбивала українських воїнів. Він прорахував наперед її дії та замінував снайперську позицію. Результат успішної операції – смерть ворога та збережені життя товаришів по службі. Олександр Іванішак згадує про  полеглого напарника та друга: «Він був дуже працьовитою людиною, мав багато хобі. Володимир  вкладав душу в усе, чим би не займався: в нього були золоті руки – він талановитий коваль - виготовляв неймовірні речі з металу. Окрім того, в юні роки займався парашутним спортом. На його рахунку 38 стрибків з парашутом, а найбільшу висоту у 800 м яку він здолав, стрибнувши з вертольота». Війна допомогла цінувати кожну хвилину життя та брати від нього максимум, приділяючи увагу за найменшої  нагоди своїй родині та улюбленим захопленням.

У Володимира залишилися  син та донька, а ще  двійко онуків, яких він дуже любив. Життя Володимира є прикладом великої любові до України, заради свободи та незалежності якої він віддав своє життя. Справу батька продовжує його син  Олексій, який  служить у батальйоні «Полтава». Пам'ятаймо, якою високою є ціна нашої свободи. Герої не вмирають!