226 бойових виїздів і порятунок побратимів ціною життя: історія полеглого сержанта поліції Тараса Кушніра з Полтавщини

Сержант поліції Тарас Кушнір, поліцейський взводу № 2 роти № 3 штурмового полку «Луганськ» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», загинув 12 червня 2025 року поблизу населеного пункту Неліпівка Краматорського району. Ризикуючи собою, він відігнав ворожу бойову машину від позицій, фактично закривши побратимів собою. Він урятував їх, а сам поліг. Йому назавжди – 33 роки.

Три доби побратими намагалися забрати його з поля бою. Три доби – під вогнем, з ризиком для життя. Бо своїх не залишають. Бо Тарас заслуговував на останню шану.

Тарас народився 22 жовтня 1991 року у селі Радянське (нині Придніпрянське) Кобеляцького району (нині Кобеляцька громада). Змалку він бігав, грав у футбол, любив співати, був завжди у русі – справжній живчик, як лагідно називала його матуся, який об’єднував навколо себе друзів та однокласників.

Після школи він працював водієм: у кооперативі, у кар’єрі. Згодом обрана професія та набутий досвід стали його «зброєю» у війні з ворогом.

Коли в Україну прийшла велика війна, Тарас пішов добровольцем в Об’єднану штурмову бригаду Нацполіції «Лють», хоча за станом здоров’я мав формальні підстави залишитися в тилу. Бо, як сам казав: «Не міг інакше».

«Спочатку він був штурмовиком, а потім водієм – возив хлопців на передову, танки та пушки…», – розповідає його мама Ірина Кушнір.

Староста Придніпрянського старостинського округу Володимир Лебедєв згадує: 

«Коли останній раз його бачив, сказав: “Миколайович, я прилетів, вивантажив, розвернувся – і вони (вороги – від авт.) ще нічого не встигли зрозуміти, а я вже свою справу зробив”».

Кожен знав: якщо Тарас за кермом – буде шанс. За час служби він здійснив 226 бойових виїздів: завжди перший на передовій, завжди готовий прийти на допомогу. У вирішальний момент він проявив найвищий героїзм – врятував побратимів ціною власного життя.

За життя Тарас був нагороджений медаллю «За оборону Торецька» та отримав звання сержанта поліції. Та найціннішою його нагородою завжди були люди поруч – родина, друзі, побратими. 

Без коханого чоловіка залишилася дружина Марія, без дбайливого батька – п’ятирічний син Матвій і дванадцятирічна донечка Катерина.

Тарас Кушнір загинув, але живе в пам’яті, у вдячності, у кожному врятованому житті. Він залишився в строю – назавжди.

Відділ комунікації поліції Полтавщини