А бабуся, про яку говорить 20-річна Анна, сиділа в калюжі на власному подвір’ї і вже не відчувала ані рук, ані ніг. Жінку дівчина розгледіла крізь щілину у паркані, коли йшла вулицею повз один з будинків на Яківцях (Київський район у Полтаві). Вона не могла поворушитися і лише благала про допомогу…
Для інформації, Анна Гусак – курсантка 4-го курсу факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Із 14 січня до 07 квітня Анна проходить стажування в Полтавському відділі поліції.
Дівчина пригадує як розмірковувала над тим, як потрапити на подвір’я? Адже між нею та бабусею була перепона – замкнена хвіртка і двохметровий паркан. Але більше за цю обставину її бентежили двійко собак (одна з яких розміром з ротвейлера), готових кинутися на «чужого», який спробує зазіхнути на їх «територію».
Однак, скарга бабусі на сильний біль у серці та її тривале перебування на зимовому повітрі вимагали від Анни рішучих дій. Дівчина пішла навпростець (через ярок, що з іншого боку будинку) і, приборкавши свій страх перед собаками, зайшла у двір.
Анна пригадує як підійшла до жінки, «оточеної» псами, і спокійним голосом почала з нею розмову. На щастя, тварини відступили! Мабуть відчувши добрі наміри непроханої гості.
- Я змогла відтягнути жінку якнайдалі від калюжі та обперти її на своє коліно (при тому, що бабуся вища та важча за дівчину – від авт.). Попросила її посміхнутися мені і підняти руки догори, – продовжує розповідь. – Нам на домедичній підготовці в університеті пояснювали – якщо людина не здатна зробити такі прості речі, це може бути ознакою інсульту. І жінка не змогла…
Дівчина викликала швидку для 85-річної Валентини Миколаївни (як згодом вона дізналася) і, щоб заспокоїти, розповіла їй про себе.
- Я показала їй свій жетон і пояснила, що я поліцейський і хочу їй допомогти. Попросила сказати де ключі, щоб відчинити ворота для швидкої, та назвати телефонний номер рідних, – наголосила вона.
Відшукати потрібні ключі і бабусин мобільний телефон вдалося не відразу. Не пощастило і з телефонною книжкою – декотрі номери взагалі не обслуговувалися, а номер онука не відповідав. Нарешті, коли вдалося додзвонитися до сестри бабусі, Анна видихнула з невеличким полегшенням.
Проте, не втрачала контролю над ситуацією і продовжувала «реанімаційні» заходи. До прибуття родичів і карети швидкої курсантка постійно підтримувала розмову з жінкою, розтирала їй ноги і зігрівала ковдрою, знайденою у будинку.
… все завершилося добре. Валентину Миколаївну ушпиталили та надали кваліфіковану медичну допомогу.
Вже через кілька діб від лікаря районної амбулаторії – Івана Петренка – «рятівниця» довідалася, що жінка пережила мікроінсульт і допомога, яку надала Анна, була вельми вчасною і вкрай необхідною.
Про подвиг янгола-охоронця в поліцейському однострої ніхто б і не дізнався (через сором’язливість дівчини – від авт.), якби не сестра врятованої бабусі. Євгенія Миколаївна розповіла про цей випадок керівникові курсу Дніпропетровського університету внутрішніх справ.
На часі про цей вчинок, гідний людської поваги, знаємо і ми!
Відділ комунікації поліції Полтавщини