Командир, за яким ішли люди: історія полеглого поліцейського з Полтавщини Едуарда Касяненка
Старший лейтенант поліції Едуард Касяненко на псевдо Суровий служив командиром взводу розвідки штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Для рідних він був люблячим сином, братом і батьком, для побратимів – надійним товаришем, для держави – мужнім захисником.
З перших днів повномасштабного вторгнення Едуард у складі групи криміналістів із Полтавщини документував воєнні злочини російських окупантів у Гостомелі, Ірпені та Бучі. Ексгумовані тіла, сліди жорстокості ворога, зруйновані домівки – усе це він фіксував задля майбутньої справедливості, щоб ворог відповів за вчинені воєнні злочини.
Сергій Гришко, колишній колега Едуарда і на той час старший спеціаліст-криміналіст Миргородського райвідділу поліції, згадує, як працювали навесні 2022 року: «Ми ідентифікували російських військових і найманців за слідовою інформацією, вилучали відбитки пальців, ДНК-сліди, навіть з речей, які залишили загарбники. Це була кропітка командна робота, всі розуміли, наскільки важливо наповнити базу доказів…»
У 2023 році, коли почалося формування Об’єднаної штурмової бригади «Лють», Едуард без вагань приєднався до бойового підрозділу. Він ішов у бій заради України та мирного майбутнього своєї дев’ятирічної доньки.
Його позивний був «Суровий». Побратими кажуть: він справді був вимогливим і зібраним командиром, який усе контролював, перевіряв особисто, але за цим зовнішнім суворим образом ховалася надзвичайно чуйна й щира людина.
Майор поліції Вячеслав Ясько, нині помічник начальника поліції Полтавщини з питань ветеранської політики, в минулому – штурмовик полку «Луганськ» Об’єднаної штурмової бригади «Лють», згадує:
«У Едіка було безліч бойових виходів. Він неодноразово виходив з оточення з хлопцями. Майже два роки у його взводі не було жодних втрат. Це мужня, потужна людина, справжній командир».
Про незламність і відвагу Едуарда розповідає друг, бойовий медик штурмової бригади «Лють» Антон Шпірко:
«На одному з напрямів ніхто не міг витягнути поранених. Едуард заїхав під обстрілами з шостої спроби – і витяг побратимів. Хлопці живі, а його немає… Він був командиром, який ніколи не відправив би людей туди, де сам не пройшов. Виконував понад норму – у сніг, у бруд, у спеку. Це був чоловік із вогнем в очах».
Для друзів він залишився не лише бойовим командиром, а й людиною, з якою можна було розділити прості радощі.
«Ми разом виїжджали на риболовлю на Сіверський Донець, блакитні озера. Знаходили час, бо хобі після бойових виходів – дуже розвантажує, – згадує Антон. – Він дуже любив свою родину. Його позивний «Суровий» і на вигляд він був кремезний, але насправді – людина-душа».
16 жовтня 2024 року, повертаючись із зони бойових дій на Донеччині, офіцер загинув в ДТП. Йому назавжди 33 роки.
Мати Героя, Любов Михайлівна, говорить крізь сльози:
«Для всіх, хто його знав, він живий: живий у серці, у пам’яті… Він любив свою професію, не давав обіцянок, які не міг виконати. Поки ми живі – він - у наших серцях».
Едуард Касяненко залишив світ у розквіті сил, сповнений мрій і планів. Його шлях – це історія мужності, честі й любові до Батьківщини.
За свою відданість службі та мужність Едуард Касяненко неодноразово був відзначений. Наказом Голови Служби зовнішньої розвідки України його нагороджено заохочувальною відзнакою «Вогнепальна зброя». Також він удостоєний відзнаки Головного управління розвідки Міністерства оборони – медалі «Україна понад усе» та відомчої заохочувальної відзнаки Національної поліції України «Знак пошани».
Ми не маємо права забути. Ім’я кожного полеглого – це частина нашої спільної боротьби.
Відділ комунікації поліції Полтавської області
