Після фронту ветеран ЗСУ продовжив служити суспільству в поліції Полтавщини
Після важкого поранення та втрати побратимів життя Миколи Єльченка майже на два роки звузилося до найближчих людей, лікування та реабілітації. Повернення до суспільства стало для нього окремим випробуванням. Сьогодні ветеран російсько-української війни працює інспектором першої категорії відділу служби 102 поліції Полтавщини (неатестована посада). Щодня він відповідає на десятки дзвінків людей, які потребують допомоги, і власним прикладом доводить: можливість знову бути корисним допомагає повернутися до життя.
До повномасштабного вторгнення життя Миколи вже було пов'язане зі службою. Після роботи в природоохоронних органах він став до лав війська ще у 2014 році. Служив у третьому десантно-штурмовому батальйоні 80-ї високомобільної десантної бригади, згодом продовжив службу в інших підрозділах Десантно-штурмових військ, брав участь у боях на Луганщині, Донеччині, Запорізькому напрямку та під час повномасштабного вторгнення зазнав важкого поранення. Після лікування розпочався інший, не менш складний етап – повернення до мирного життя.
Про той період він говорить спокійно, без зайвих емоцій. Зізнається, що найбільшим випробуванням стала не фізична реабілітація, а поступове повернення до суспільства. Певний час спілкування обмежувалося лише найближчими людьми та побратимами. Знову відчути себе частиною звичного життя було непросто.
Повернутися до активного життя допоміг побратим. Саме він розповів Миколі про державну програму працевлаштування ветеранів. Він подав анкету, а згодом отримав пропозиції роботи з урахуванням освіти, професійного досвіду та стану здоров'я. Серед запропонованих варіантів обрав роботу в поліції.
Сьогодні замість окопів і бойових виїздів – відділ служби 102. Тут немає вибухів, але відповідальності не менше. За словами Миколи, найважче – усвідомлювати, що інколи саме від кількох секунд твоєї роботи залежить людське життя.
«Важко те, що від секунд твоєї роботи вирішується дуже багато. Є звернення, коли дійсно йдеться про життя і смерть», – говорить він.
Попри бойовий досвід, нова професія стала для нього викликом. Великий обсяг інформації, необхідність швидко аналізувати ситуацію, правильно поставити запитання, почути деталі, яких не видно через телефонну слухавку, – цьому доводиться вчитися щодня.
«Тут треба бути трохи психологом», – коротко характеризує свою роботу ветеран. Адже кожен дзвінок – це окрема людська історія, а оператор має не лише прийняти повідомлення, а й допомогти людині опанувати емоції, щоб отримати інформацію, необхідну для порятунку чи допомоги.
За кілька місяців служби він уже зрозумів, наскільки важливо не просто слухати, а чути співрозмовника. Особливо тоді, коли людина телефонує у стані сильного стресу або паніки. Саме тому навчання для операторів 102 не закінчується після стажування – кожен новий виклик вимагає нових знань і досвіду.
Окремо Микола говорить про колектив. Каже, що з перших днів відчув підтримку та повагу колег. Однак – що важливо для нього – без надмірної уваги до його ветеранського статусу. Саме це допомогло швидше адаптуватися до нової роботи.
«Я хочу, щоб до мене ставилися як до звичайного колеги. До звичайної людини», – каже він.
Після зміни він повертається додому, де на нього чекають дружина, син, домашні улюбленці та сад. Каже, саме турбота про рослини й можливість побути з родиною допомагають відновити сили. Особливо цінує час із близькими, адже через роки служби багато важливих сімейних моментів довелося пропустити.
Сьогодні Микола не говорить про подвиги. Він говорить про роботу, яку потрібно добре виконувати, про людей, яким необхідно допомогти, і про бажання бути корисним. Можливо, саме це і є найважливішою ознакою повернення до мирного життя – коли людина знову знаходить своє місце серед інших і продовжує служити суспільству вже в новій ролі.
Відділ комунікації поліції Полтавщини
