Від штурмовика ЗСУ до поліцейського: новий рубіж ветерана з Полтавщини Віталія Клименка
Ще кілька місяців тому 34-річний Віталій Клименко захищав Україну на фронті у лавах Збройних Сил України. Сьогодні він патрулює вулиці Пирятина у поліцейській формі. За плечима – три роки війни, а попереду – новий етап служби.
Його бойовий шлях розпочався у 2022 році в 5-му окремому штурмовому полку. Далі були Донецький напрямок, командування підрозділом, втрати побратимів і робота з наземними роботизованими системами.
Перший бойовий досвід Віталій отримав у селищі Північному під Горлівкою. Пам’ятає його дуже добре.
«Воно по телевізору одне, а в дійсності геть інше... Нічого не розумієш, нічого не бачиш, бо тобі все летить...», – згадує ветеран.
На війні він швидко зростав як військовий. Згодом став командиром взводу і відповідав уже за 36 людей. Але найбільше говорить не про посади. Говорить про тих, із ким ішов у бій.
З першого відділення Віталія, де було восьмеро бійців, після найважчих боїв залишилися живими лише двоє. Цей досвід не забувається.
Пізніше Віталій служив у підрозділі наземних роботизованих систем під Часовим Яром. Там війна набула зовсім іншого темпу. Російські війська почали активно використовувати стрімкі штурми на мотоциклах.
«Ворог наступав тоді на мотоциклах. Вони швидко залітали, кидали техніку і моментально окопувалися. Це було найважче зупинити», – розповідає Віталій.
Зупиняти такі атаки допомагали наземні роботизовані системи. Оператори працювали за кілька кілометрів від переднього краю: під обстрілами доставляли роботів на позиції, заряджали їх і поверталися за наступними.
Наземні дрони-камікадзе заходили на ворожі позиції, знищуючи техніку та бліндажі. Технології дозволяли виконувати завдання, які ще недавно вимагали безпосередньої присутності бійця на лінії вогню.
Та попри весь цей досвід найважче рішення у його житті було пов’язане зовсім не з війною, а з обіцянкою рідному братові.
Старший брат Віталія також пішов воювати. Спочатку працював за кордоном, але повернувся в Україну, коли дізнався, що молодший брат служить.
24 лютого 2025 року, у третю річницю повномасштабного вторгнення, брат загинув під Покровськом, у селі Надіївка. Між ними була домовленість: якщо один загине, інший має піти з війська, аби опікуватися обома родинами.
Виконати цю обіцянку виявилося чи не важче, ніж залишитися на фронті.
«Як мені не хотілось залишитися в ЗСУ, обіцянку я свою виконав. Тому що хтось має подбати про сім’ї. В нього двоє дітей, у мене двоє», – пояснив Віталій Клименко.
Після звільнення з військової служби Віталій не уявляв себе осторонь від справи, якій присвятив останні роки. Думки про повернення на фронт з’являлися постійно.
Але поступово він зрозумів: служити країні можна по-різному. Так Віталій обрав поліцію.
Він пройшов шестимісячне навчання, був старостою групи та отримав дві нагороди за успіхи в підготовці.
Віталій чітко розмежовує військову силу та правоохоронну діяльність:
«Ми маємо керуватися тільки законодавством. Його треба гарно знати, щоб ефективно допомагати людям».
До нової служби Віталій приніс досвід, набутий на війні: навички домедичної допомоги, витримку в критичних ситуаціях та вміння знаходити спільну мову з людьми. Водночас добре розуміє: поліція – це інша відповідальність. Тут важливо не лише швидко реагувати, а й уміти слухати, пояснювати та діяти виключно в межах закону.
Перші тижні служби для нього – період адаптації до нової професії. Та вже зараз Віталій бачить, де його досвід може бути особливо корисним – у спілкуванні з людьми, які пережили стрес, втрату чи війну. Особливо з ветеранами.
«Я вважаю, що в цій галузі я буду корисніший... Відчуваю себе потрібним суспільству», – ділиться думками правоохоронець.
На новому етапі життя Віталія підтримує родина. Дружина допомогла йому зробити непростий вибір – залишити військову службу і рухатися далі. Важливою була й підтримка психолога. Правоохоронець не приховує: війна нікуди не зникла з його життя. Він досі іноді думає про повернення. Але сьогодні бачить своє майбутнє інакше. Він виходить на зміну, сідає в поліцейський автомобіль і їде туди, де комусь потрібна допомога. Для Віталія цей новий рубіж – щоденна робота поруч із людьми. Тут він опановує нову професію, застосовує свій досвід і відчуває себе потрібним суспільству.
Відділ комунікації поліції в Полтавській області
